17

МУРА́ТОВ, Игорь Леонтьевич [р. 15(28).VII.1912, Харьков] — укр. сов. поэт. Род. в семье служащего. Окончил Харьков. ун-т в 1939. Чл. Коммунистич. партии с 1940. Участник Великой Отечеств. войны. Печататься начал в 1932. В стихах и поэмах М. выступает биография его поколения, воспета романтика трудового и воинского подвига сов. молодежи. М. — автор сб-ков стихов и поэм: «Комсо-график» (1933), «Тяжелый прогон» («Важкий прогін», 1935), «Зеленые кукушки» («Зелені зозулі», 1936), «Остап Горбань» (1938), «Костер» («Багаття», 1940), «Двадцатый полк» (1941), «Поэтические трилогии» (1946), «Повесть о счастье» (1948), «Слово о Харькове» (1949), «Идут богатыри» (1951), «Любовь и ненависть моя» (1960), «Глаза» («Очі», 1962), «Осенние трубы» («Осінні сурми», 1964) и др. М. выступает и как прозаик: «Буковинская повесть» (1951; Гос. премия СССР, 1952), повести «Жила на свете вдова» (1960), «Окна, открытые настежь» (второе назв. — «Свіже повітря для матері», 1962). Драматич. поэма-памфлет М. «Последняя туча» («Остання хмарина», 1959) разоблачает врагов мира.

Соч.: Лірика, Х., 1954; Любов і зненависть моя, К., 1960; Битва за сонце. Книга поем, К., 1961; У сорочці народжений, К., 1965; Розчахнута літопис, К., 1967. В рус. пер. — Стихи, М., 1955; Буковинская повесть, М., 1958; Последняя туча, М., 1960; Жила на свете вдова, М., 1964; Окна, открытые настежь, М., 1964.

Лит.: Брюгген В., Ігор Муратов, «Дніпро», 1962, № 7; Добровольский В., Полемічний запал і природність зображення (І. Муратов — прозаїк), «Прапор», 1964, № 2; Стебун І., На головній магістралі. Про творчість Ігоря Муратова, в его кн.: Мистецтво, гуманізм, сучасність. Критичні статті, фрагменти, нариси, К., 1965.

Л. Н. Новиченко.